План Маршалла як приклад для української економіки

У другому номері DT.UA від 19 січня ц.р. було опубліковано статтю Олекси Підлуцького "Джордж Маршалл — реставратор Європи". Історія знає не так вже й багато прикладів успішного вирішення завдань такого масштабу, які вирішувалися в рамках плану Маршалла. За менш ніж чотири післявоєнних роки (1948—1951 рр.) вдалося домогтися повного відновлення економіки високорозвиненого індустріального регіону з населенням майже 400 мільйонів чоловік.


Існує думка, що план Маршалла передбачав відтворення Європи виключно за рахунок надання США фінансової допомоги країнам Західної Європи. Справді, Сполучені Штати надавали безоплатну фінансову допомогу. Також надавалися кредити і був забезпечений доступ продукції європейських підприємств на американський ринок. Це відіграло свою позитивну роль, але, якби все обмежилося тільки цим, то результати плану Маршалла були б настільки скромні, що нам не варто було б про них нині й згадувати. Не гроші американців визначили успіх. Вирішальним моментом у плані Маршалла стала та організаційна робота, яку провела американська адміністрація плану Маршалла (Адміністрація економічного співробітництва США), домагаючись від західноєвропейських держав злагодженої і самостійної роботи з відбудови зруйнованих економік своїх країн. Зрештою, їхні зусилля та зусилля європейців — ентузіастів ідеї відродженої, мирної і об'єднаної Європи привели до створення організації, у рамках якої європейські країни змогли самостійно й успішно розв'язати свої економічні проблеми. Такою організацією став Європейський платіжний союз (ЄПС), створений у 1950 р., що дозволило вже в наступному 1951 р. заявити про успішне завершення плану Маршалла.

Не зайвим буде нагадати, що керівництво США до усвідомлення необхідності плану Маршалла прийшло не відразу і що цьому плану дій передував план Моргентау.
Генрі Моргентау, міністр фінансів США, розробив "Програму із запобігання розв'язанню Німеччиною третьої світової війни". План Моргентау був схвалений президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії Черчиллем в 1944 р. і в 1945-му набув чинності. Моргентау пропонував провести деіндустріалізацію Німеччини, після чого перетворити її виключно на аграрну країну. Для виконання плану Моргентау відразу ж після закінчення війни західні союзники розпочали демонтаж обладнання німецьких промислових підприємств. Крім цього, було накладено заборону на здійснення зовнішньої торгівлі, морського рибальства, на виробництво хімічних добрив.

Однак у 1946—1947 рр. стало зрозуміло, що план Моргентау створює в Німеччині дуже серйозні економічні проблеми. Розібратися в ситуації було доручено колишньому президенту США Генрі Гуверу. Відвідавши Німеччину на початку 1947 р., він дійшов висновку: "Існує оманлива думка, що нову Німеччину, яка залишилася після анексії територій, можна перетворити на сільську країну. Це неможливо зробити, не знищивши або не вивізши з неї 25 мільйонів жителів" (цитата з книжки Еріка С.Райнерта "Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними", Державний університет Вищої школи економіки, Москва, 2011, стор. 183).
Було вирішено, що найкращим захистом від загрози німецького реваншу буде Європа, об'єднана економічним співробітництвом. Так з'явився план Маршалла, який передбачає не деіндустріалізацію, а реіндустріалізацію Німеччини та всієї Європи.
У попередньому номері DT.UA ми вже зупинялися на тому, яке значення мав Європейський платіжний союз у досягненні мети, поставленої планом Маршалла.
Професор Франклін А.Ліндсей під час мого перебування в Гарварді розповідав про події, пов'язані з реалізацією плану Маршалла, щиро дивуючись, що народ такої великої країни, як Україна, виявляє неспроможність розв'язати свої економічні проблеми. Повернувшись додому, я намагався донести пропозиції професора Ф.Ліндсея до керівництва країни, та ба, із цього нічого не вийшло.
Нині мало хто вірить, що в Україні можливий економічний підйом, ґрунтований на розвитку внутрішнього ринку. На жаль, у нас надто великого поширення набули радикальні варіації теорії глобальної вільної торгівлі та порівняльної переваги Д.Ріккардо. Але ми маємо усвідомлювати, що перебільшення тієї ролі, яку можуть відігравати в економіці країни зовнішня торгівля та іноземні інвестиції, призвело до того, що в Україні ось уже 20 років відбувається спонтанна реалізація чогось дуже схожого на план Моргентау.

Зараз я хотів би ознайомити читачів DT.UA з пропозиціями професора Ф.Ліндсея. Напевно, це треба було зробити раніше, але, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи.

Пропозиція з відновлення зростання і продуктивності економіки України

Франклін ЛІНДСЕЙ
2 вересня 2000 р. Кембридж, Массачусетс

Вступ
Починаючи з десятиліття до здобуття незалежності, Україна відчувала серйозну нестачу капіталовкладень для заміни застарілих і зношених основних засобів. Від часу незалежності вона також страждала від форми економічного глухого кута — результату нагромадження обсягів невиплаченої заробітної плати, боргів за енергію, сировину, промислове постачання. Промисловість і сільське господарство були нездатні залучати капіталовкладення в адекватних кількостях, а кошти, надані урядом, найчастіше не окупалися. Для подолання проблеми виходу з економічного тупика часто використовувався бартер, який зазвичай являв собою обтяжний і неефективний спосіб задоволення гострої потреби в енергії, ресурсах та обладнанні.
Відсутність заміни і відновлення основних засобів і затримки у створенні ефективної ринково керованої економіки призвели до падіння реальної економіки і життєвого рівня до неприйнятних значень.
За таких обставин сучасна держава Україна має серйозно і без зволікань розглянути кроки, спрямовані на запобігання подальшому сповзанню в економічну прірву. На шляху ринкових реформ усе ще стоїть багато перешкод, хоча можна бути впевненим, що згодом вони будуть подолані.
Коли держава відчуває серйозну економічну кризу, необхідні короткострокові заходи для подолання неминучої затримки, перш ніж основні ринкові реформи почнуть діяти і прискориться процес відновлення.
Ситуація в Україні багато в чому схожа на ту, яка була під час війни, коли постало питання "Як використати існуючі промислові (і сільськогосподарські) ресурси для швидкого виробництва реальних засобів, необхідних для захисту держави".
За нинішньої ситуації для країни важливі короткострокові дії. Вони не повинні входити в конфлікт із одночасним проведенням базових структурних реформ. Реалізовані належним чином, вони здатні дати швидкі результати, які підтримають і прискорять довгострокову та тривалу реформу.
Хочу запропонувати одну модель, яка може забезпечити спосіб виходу з нинішнього глухого кута. Вона являє собою адаптацію програми плану Маршалла, яку я допомагав втілювати в життя в Західній Європі для швидкого відновлення зруйнованої Європи після закінчення Другої світової війни. Мета програми полягала в забезпеченні прямого способу відновлення, за допомогою якого кожна з держав Західної Європи змогла б швидко налагодити випуск на своїх наявних виробничих потужностях ресурсів, матеріалів та обладнання, яких гостро потребували інші держави Західної Європи для реанімації своєї економіки. Я думаю, що використані механізми можуть бути адаптовані до України для встановлення зв'язків між основними секторами економіки та окремих підприємств усередині цих секторів.

Для адаптації цієї концепції до української економіки кожне підприємство-учасник має дістати право на кредит для придбання необхідних ресурсів та обладнання і, у свою чергу, надати право кредиту іншим учасникам для придбання ресурсів і обладнання з переліку своєї продукції. Не повинно бути жодної вимоги щодо двостороннього балансу між отриманими правами кредиту та наданими правами кредиту, уникаючи тим самим негативних аспектів нинішньої бартерної системи. Замість цього будуть посилені переваги багатобічної торгівлі.

Однак для кожного підприємства чи галузі промисловості сумарно надані права на отримання кредиту мають приблизно відповідати сумарним отриманим правам кредиту.
Придбання капітального обладнання мають включати в систему прав на отримання кредиту, хоча капітальне обладнання може бути виділене окремо як частина прав на отримання кредиту для капіталовкладення.
Вважаю, що може бути розроблена система, спрямована на вихід з економічного тупика та збільшення капіталовкладень, в якій будуть використовуватися власні українські продуктивні сили — які далеко не повністю використовувалися свого часу — для відновлення, модернізації і заміни застарілих основних засобів у промисловості, транспорті, сільському господарстві та енергетичному секторі.
Можна розробити таку програму економічного відновлення, яка більшою мірою чи навіть повністю буде самофінансованою.

Центральним елементом цієї пропозиції є система прав на отримання кредиту (кредитів), що надаються та одержуються кожним із основних підприємств, яка дозволить їм розміщати замовлення на інших підприємствах для отримання надходжень, необхідних їм для наповнення економіки потрібними їй основними товарами і послугами. Вона також дозволить їм купувати на машинобудівних підприємствах нове капітальне обладнання, необхідне для заміни застарілих і зношених основних засобів. У систему можуть бути інтегровані позики від Світового банку, ЄБРР та інших джерел капіталовкладень.

Кредити, надані кожному підприємству, а також права на отримання кредиту, надані іншим учасникам для придбання товарів і послуг цього підприємства, базуватимуться на програмах відновлення економіки підприємств і мають бути приблизно врівноваженими.

Центральний орган влади, такий як центральний банк України, має здійснювати керівництво програмою та вести центральні бухгалтерські записи про видані і використані права на отримання кредиту. Наприкінці кожного звітного періоду він має зводити баланс покупок кожного підприємства з кредитами на вартість виробів, придбаних від кожного підприємства іншими учасниками. Чисті позитивні чи негативні сальдо для кожного підприємства переносяться на наступний звітний період. Позитивне сальдо підприємства можна використати для майбутніх покупок. Негативне сальдо також переноситься вперед з очікуванням, що воно буде компенсоване майбутніми продажами.

Система прав на отримання кредиту була вперше успішно використана в плані Маршалла після закінчення Другої світової війни для забезпечення можливості для кожної з країн-учасниць плану Маршалла в Західній Європі використати свої власні ресурси для спільного відновлення європейської економіки. Він був настільки успішним, що через чотири роки від плану можна було відмовитися, і Західна Європа продовжила своє ринково кероване економічне зростання.
Хоча для фінансування гострої потреби в імпорті з-за кордону використовувалися кошти плану Маршалла, система прав на отримання кредиту була, власне кажучи, самофінансованою в рамках Європи.

Як можна організувати систему прав на отримання кредиту та централізований кліринг активів і пасивів
Перший крок має полягати у визначенні ключових секторів внутрішньої економіки України, які можуть бути включені в систему прав на отримання кредиту і клірингу. Ключовими секторами, наприклад, можуть бути:
— енергетичний, включаючи електроенергію, газ, нафтопродукти та вугілля;
— сільське господарство, включаючи сільськогосподарське обладнання, зберігання, переробку та виробництво добрив;
— транспорт, насамперед залізничний;
— метали, включаючи сталь і, можливо, алюміній;
— вибране технічне обладнання, таке як залізничні локомотиви і вагони, обладнання для електростанцій, сільськогосподарські трактори тощо;
— хімікати, особливо виробництво добрив і пестицидів.

Другий крок має полягати у встановленні кількісного вираження надаваних та одержуваних прав на отримання кредиту для кожного елемента економіки, включеного в цей план.
Права на отримання кредиту мають використовуватися щодо як капітального обладнання, так і оперативних ресурсів. Є сильні аргументи на користь включення і того й іншого, хоча для капітального обладнання можуть видаватися окремі права кредиту для гарантування того, що права кредиту, призначені для капітального обладнання, не будуть переведені на оперативні ресурси. Система прав на отримання кредиту поряд із централізованим клірингом активів і пасивів для української внутрішньої економіки може бути, наприклад, організована в такий спосіб:
— для сектора залізничного транспорту права на отримання кредиту мають надаватися управлінню залізниці на придбання електроенергії, дизельного пального, нового капітального обладнання та сталевих рейок для відновлення шляхів;
— у свою чергу, енергетичним підприємствам мають надаватися права на отримання кредиту для оплати за покупку і транспортування залізницею вугілля та нафтопродуктів;
— сільськогосподарські підприємства мають отримувати права на кредити для придбання обладнання і ресурсів, а також для оплати транспортування своєї продукції в центри переробки і зберігання та у місця розподілу, а також до експортних терміналів;
— аналогічним чином підприємства з виробництва сталі можуть отримувати права кредиту для купівлі електроенергії, вугілля та коксу, для оплати транспортування, а також для придбання капітального обладнання;
— крім прав на отримання кредиту для купівлі сталі, які надаються залізницям, управління трубопроводів для транспортування газу може отримувати права кредиту, які можуть бути використані на придбання сталевих труб як для заміни наявних труб, так і для будівництва нових трубопроводів.

Гривні на зарплату забезпечуватимуться за допомогою конвертування позитивних клірингових балансів у необхідні суми і за допомогою прямих продажів за гривні продуктів і послуг.
Остаточну форму такої системи прав на отримання кредиту мають розробити усередині українського уряду люди, які усвідомлюють нагальні потреби економіки і взаємозв'язки між секторами. Хоча потенційні переваги наявні, така система не позбавлена також і потенційних проблем.

Управління

Для системи прав на отримання кредиту необхідна центральна адміністративна організація. При здійсненні плану Маршалла ці функції виконував Банк міжнародних розрахунків у Швейцарії. В Україні організацією, яка найбільше підходить для здійснення управління функціонуванням системи прав на отримання кредиту, є Національний банк України.
На початку програми для кожного державного і приватизованого підприємства-учасника слід відкрити кредитні рахунки. Всі операції купівлі-продажу повинні оброблятися через цю центральну організацію.
У міру здійснення покупок сумарні права на отримання кредиту організацією, яка купує, мають зменшуватися. Організація, яка здійснює управління, має запровадити кредитні рахунки для кожного учасника. Покупки кожного підприємства в інших учасників повинні відраховуватися з прав на отримання кредиту цього підприємства. Якщо наприкінці звітного періоду підприємство має чисте додатне сальдо продажів і покупок, то воно переноситься на наступний період для використання підприємством при здійсненні наступних покупок. Якщо чисте сальдо від'ємне, його також можна перенести на наступний період, у разі, якщо тільки це короткострокова сезонна заборгованість, яка, цілком ймовірно, буде компенсована збільшеними продажами в наступний період. Якщо ні, то від'ємне сальдо може бути виплачене в гривнях, отриманих від продажів покупцям, котрі не беруть участі у системі. Як альтернатива, накопичені борги можуть бути конвертовані в короткострокові боргові зобов'язання. Така процедура використовувалася в системі прав на отримання кредиту плану Маршалла.

Переваги системи правна отримання кредиту

Система прав на отримання кредиту має кілька потенційних переваг:
— дозволяє підприємству розміщувати замовлення на нове капітальне обладнання і здійснювати оплату цього обладнання з виручки від продажів іншим учасникам;
— оскільки операції з прав на отримання кредиту проходять через банк, то як побічний продукт генерується цінна інформація про стан економіки;
— можна точно визначати суму податків, оскільки в розпорядженні є всі дані про операції;
— можна дізнатися про повне вартісне вираження багатобічної торгівлі. Виключається потреба в неефективному і обтяжному бартері;
— легше здійснювати контроль над корупцією, тому що система платежів прозора для державних аудиторів і прокурорів;
— Україна має адміністраторів і економістів з досвідом промислового планування, чиї знання й уміння можна застосувати для розробки плану відновлення економіки;
— система прав на отримання кредиту, що полегшує відновлення економіки, може бути зупинена в будь-який час, коли ринкова економіка зможе підтримувати економічне зростання і відродження;
— і останнє: вигляд сучасного нового обладнання, такого як залізничні локомотиви і пасажирські поїзди, стане матеріальним свідченням для українського народу того, що, нарешті, українська економіка перебуває на шляху до відновлення.

Потенційні проблеми

Визначення суми прав на отримання кредиту для кожного підприємства, включеного в систему, може бути об'єктом політичного тиску і можливої корупції, адже кожен учасник прагнутиме до максимізації своїх прав на отримання кредиту від інших організацій і мінімізації прав на кредити на власну продукцію, надаваних іншим підприємствам. Тут важливою є роль сильних і обізнаних адміністраторів для встановлення прав на отримання кредиту, які представляють збалансовані потреби економіки найближчим часом.
Позики Світового банку на економічний розвиток, такі як нинішні програми для реструктуризації вугільних шахт та електроенергетичної промисловості, можуть бути інтегровані у всеосяжну систему прав на отримання кредиту.
Чи може система прав на отримання кредиту бути успішно адаптована до України?
Є кілька запитань, на які необхідно відповісти при ухваленні рішення про те, чи може концепція прав на отримання кредиту і збалансування активів і пасивів бути корисною в стимулюванні української економіки.
— Наскільки велику частину економіки необхідно включити в систему? Які промислові групи або підприємства найважливіші для відновлення і повинні бути включені в систему?
— Які сектори можна виключити? Легше починати з меншою кількістю великих підприємств у ключових секторах, проте при цьому можливе виключення малих, але дуже важливих секторів економіки.
— Чи повинен план концентруватися на капіталовкладеннях, чи ж включати всі основні частини економіки? Капіталовкладення в нові або оновлені виробничі потужності є нагальною потребою і можуть бути відправною точкою плану. Однак торгівлю матеріалами, обладнанням і енергією, виробленими на існуючих і розширених основних засобах, варто включати для того, щоб вихідні капіталовкладення могли компенсуватися (оплачуватися) продажами продукції, що з'являється в результаті капіталовкладень.
— Як повинні встановлюватися ціни в розрахунках прав на отримання кредиту: відповідно до ринкових сил, відповідно до міжнародних ринкових цін, де вони існують, чи відповідно до регульованих цін, таких, як встановлені нинішньою регламентуючою комісією з електроенергії і запропоновані об'єднанням енергетичних компаній?
— Як має бути сконструйована система прав на отримання кредиту після прийняття попереднього рішення про включені сектори економіки? У першому наближенні надавані й отримувані права на кредити в кожному секторі повинні бути приблизно рівні. Для секторів, пов'язаних з торгівлею споживчими товарами або експортною й імпортною торгівлею, їхні очікувані платежі і надходження готівкою повинні бути оцінені і включені в розрахунки прав на отримання кредитів.
— Яке фінансування знадобиться, і звідки воно надходитиме? У платіжній системі Західної Європи права на отримання кредиту були встановлені з огляду на передбачення, що експорт і імпорт кожного учасника мають бути приблизно однакові. Отже, не потрібно ніякого початкового капітального фінансування. Згодом фонди плану Маршалла були доповнені у формі додаткових грошей для фінансування певної частини експорту від одного учасника іншому. Але спочатку система платежів успішно функціонувала без зовнішнього фінансування.
— Які плани слід прийняти після закінчення програми замість тих, що діяли? Будь-який кінцевий план має включати процедури для свого завершення, коли економіка загалом оживе достатньо, аби продовжувати зростати за рахунок нормальних ринкових механізмів. У Західній Європі активи і пасиви, які залишилися після припинення програми (через чотири роки) були легко й ефективно конвертовані в нормальне комерційне фінансування.
— Які адміністративні гарантії надаються натомість? Поки не будуть надані адміністративні гарантії, система прав на отримання кредиту може бути уразливою для маніпулювання з боку підприємств з метою отримання максимальних прав на кредити для покупок, які потім можуть бути продані на чорному ринку. Поки система не буде ретельно сконструйована, вона також залишатиметься уразливою для інших корупційних дій. Однак спрямування всіх кредитних і дебітних операцій через центральний банк матиме переваги як для цілей аудиту, так і для чесного й ефективного збирання податків.
— Права на отримання кредиту мають бути двобічними чи багатобічними? Двобічні права на отримання кредиту наділятимуть кожен сектор економіки або підприємство конкретними правами на кредит від окремих учасників. Багатобічні права наділятимуть кожен господарський підрозділ єдиним правом на отримання кредиту, яке воно може використати на свій розсуд з будь-яким іншим учасником системи. Так, виробник електроенергії може використати свої права на отримання кредиту для придбання вугілля, нафти, газу або обладнання за своїм бажанням. Кожна альтернатива має свої переваги і недоліки.
— Чи можна розробити план, що не збільшує інфляційного тиску? Якщо система прав на отримання кредиту призначена для існуючих виробничих потужностей, які не використовуються повністю на даний
момент, то інфляційний тиск не повинен виникати. Однак необхідно ретельно розробити систему прав на отримання кредиту таким чином, щоб не створювався надмірний попит на обмежені потужності.
Як може працювати система прав на отримання кредиту
Як гіпотетичний приклад я обрав залізничну організацію. Управління залізниці має скласти план і бюджет для намічених операцій, включаючи поточні експлуатаційні витрати і поточну виручку від фрахту і обслуговування пасажирів. Я використав гіпотетичні цифри, які ніяк не пов'язані з реальними, але слугують для пояснення концепції прав на отримання кредиту.
Запланована річна виручка:
Дохід від перевезення пасажирів: 1 000 млн.
Дохід від перевезення вантажів:
транспортування вугілля:
4 000 млн;
транспортування зерна:
1 500 млн;
інше транспортування:
2 000 млн.
Річні витрати:
Електроенергія: 2 000 млн.
Дизельне паливо: 1 000 млн.
Зарплата: 2 000 млн.
Інші витрати: 1 000 млн.
Заплановані капітальні витрати:
Нові вантажні вагони:
1 000 млн.
Нові локомотиви:
електричні: 2 000 млн;
дизельні: 1 500 млн.
Пасажирські вагони:
1 000 млн.
Після перегляду і затвердження цього виробничого плану залізничної організації надані права на отримання кредиту для придбання:
— палива та енергії:
3 000 млн;
— капітальних засобів (локомотивів, вагонів тощо):
5 500 млн.
Водночас права на отримання кредиту на залізничні послуги надані іншим організаціям для оплати фрахтових рахунків управлінню залізниці:
— паливно-енергетичної галузі (на транспортування вугілля): 4 000 млн;
зернопереробної промисловості: 1 500 млн.
Половина має бути поставлена в перший рік і половина — у другий рік.
Оскільки транспортні послуги надаються відповідно до прав на отримання кредиту, їхня вартість вноситься на рахунок управління залізниці в центральному банку.
Паралельно, у міру надання виробів і послуг для управління залізниці, їх вартість списується з рахунку залізниці.
Передбачаючи, що покупка ресурсів і послуг управлінням залізниці приблизно дорівнює правам на отримання кредиту і що всі транспортні послуги надаються залізницею до кінця першого року, залізниця надасть транспортні послуги на 9 000 млн відповідно до прав на отримання кредиту й одержить ресурсів і послуг на 4 000 млн відповідно до отриманих прав на кредит. Це дозволить розмістити замовлення на нове капітальне обладнання — локомотиви, вантажні і пасажирські вагони.
Зарплата робітникам має виплачуватися готівкою. Всі або частина цих грошей надійде у вигляді готівкової виручки від вартості проїзду пасажирів та інших доходів від фрахту, які не включені в права на отримання кредиту. Якщо готівкової виручки буде недостатньо для покриття виплат зарплати, то дефіцит покриватиметься за допомогою конвертування в гривню надлишку прав на отримання кредиту, який залишився на рахунку.
Отже, у цій гіпотетичній моделі капіталовкладення в нове обладнання фінансуватиметься за допомогою компенсації кредитів за транспортні послуги, надані іншим галузям промисловості.
Я вважаю, є всі підстави очікувати, що більшість секторів промисловості і підприємств накопичуватимуть чисті надлишки. Це відбуватиметься внаслідок того, що місцеві і світові ринкові ціни включають амортизаційні відрахування на виробниче обладнання, використане у виробничому процесі. В Україні більшість заводів-виробників побудовані й оплачені за радянської системи. Вважаю, цілком резонно очікувати, що виручка від продажу виробів і послуг значно перевищуватиме поточні витрати на заробітну плату, матеріали, енергію і ресурси, використані у виробничому процесі. Отже, можна вважати, що система прав на отримання кредиту, включаючи придбання нового капітального обладнання, може бути розроблена таким чином, щоб бути значною мірою або повністю самофінансованою системою, яка забезпечуватиме придбання нових капітальних засобів для заміни застарілого і зношеного обладнання.
Переваги системи прав на отримання кредиту полягають у тому, що вона дозволяє промисловості розміщувати замовлення на нове капітальне обладнання без державних субсидій або очікування протягом років нагромадження коштів для оплати нового основного капіталу.

Замість висновку

Франклін А. Ліндсей помер у Бостоні 13 жовтня 2011 року, так і не дочекавшись початку економічного підйому в Україні. Цікаво, чи доживе до цього щасливого моменту хтось із нас?